У центрі району Нерребро в Копенгагені розташований один із найяскравіших урбаністичних експериментів сучасної Європи — парк Superkilen. Це одночасно і громадський простір, і маніфест відкритості, інклюзії та глобального діалогу, зашифрований у формі лавок, ліхтарів, гірок і навіть бетонних ведмедів.
Парк як візуальний діалог культур
Superkilen створили за ініціативи муніципалітету Копенгагена, який прагнув перетворити депресивну територію на комфортне, живе місце для мешканців різного походження. Автори проєкту — архітектурна студія BIG (Bjarke Ingels Group), дизайнерська агенція Superflex і ландшафтна компанія Topotek 1. Вони задалися питанням — як створити простір, що одночасно належить усім і кожному окремо?
Рішення було неочікувано простим і геніальним: наповнити парк предметами з усього світу — тими, що відображають культурне походження мешканців району. У підсумку в Superkilen з’явилися лавка з Бразилії, фонтан із Марокко, дитяча гірка з Японії, ліхтар із Китаю та ще понад 100 об’єктів з 60 країн.
Три зони — три наративи
Парк поділений на три зони — Червону, Чорну та Зелену. Кожна має свій характер, візуальну мову та функцію.
- Червона зона — найбільш динамічна частина, з насиченим кольором асфальту, де зосереджені тренажери, скейт-рампи, майданчики для спорту та розваг.
- Чорна зона — центральна частина з хвилястою графікою тротуару, лавками та кафе, де мешканці можуть спілкуватися, грати у шахи або просто спостерігати за життям навколо.
- Зелена зона — місце відпочинку з деревами, газонами, галявинами для пікніків і простором для вигулу собак.
Кожна з цих зон не просто відповідає певному типу активностей. Вони візуально підтримують ідею відкритого простору, де кожна культура знаходить своє місце.
Ідея, яка виходить за межі дизайну
Superkilen — це не лише про форму. Це про зміст. Про ідею, що простір може бути інструментом соціальної інтеграції. У районі Нерребро проживають люди з понад 50 країн, і замість того, щоб створювати «нейтральний» дизайн, автори пішли іншим шляхом — вони визнали і підкреслили різноманіття.
Це створило ситуацію, коли кожен мешканець може побачити щось рідне у просторі парку. А це, своєю чергою, підвищує рівень залученості, довіри, відчуття власності до спільного простору.
Архітектура як візуальна демократія
Superkilen критикують і хвалять. Одні вважають його прикладом вдалої інтеграції, інші — штучною виставкою. Але головне, цей парк змушує замислитися над тим, якою може бути публічна архітектура у світі, де культури переплітаються.
Це приклад того, як дизайн перестає бути лише естетикою і стає інструментом суспільної комунікації. І саме в цьому справжня цінність Superkilen.
Дизайн, що формує нову реальність
Superkilen демонструє, як простір, створений з урахуванням культурної багатогранності, стає не просто місцем для прогулянок, а точкою дотику спільнот, ідей та сенсів. Це приклад того, як дизайн та архітектура можуть не лише прикрашати середовище, а й розв’язувати соціальні завдання — відчуження, роз’єднаність, брак довіри.
Brandon Archibald Community вірить, що якісний дизайн — це необхідність для розвитку суспільства. І саме такі проєкти надихають на пошук рішень, де естетика поєднується зі змістом, а архітектура стає інструментом для діалогу, залучення та змін.
